активні, не сміливі, не жертволюбні, а пасивні, трусливі і найхитріще здатні до пристосовуваня… але теж і до знищеня якоюсь новою неминучою революцією… Вона врешті — ця горстка — єдина зпосеред всіх верстов на Наддніпрянській Україні (за вийнятком почасти духовенства) має орґанічні — товариські і родинні — між собою звязки і товариську культуру,[1] і тому вона перша, перемігши в собі розєднуючі її російські та польські державні і культурні пережитки, зможе в одно орґанізоване тіло на ґрунті української державної праці обєднатись.
Цій горстці зі старої дворянсько-шляхетсько-козацької верстви припаде велика роля передати стару державну українську традицію, основи українського консерватизму, хліборобській войовничій провідній верстві новій. Верстві, що вийшла тепер з ублагородненого мечем і боротьбою українського селянства — верстві, що в останніх роках творила всю матеріяльну державницьку українську силу і буде її творити особливо тоді, коли скоро минеться, як в цілім світі, так само і у нас, спричинене війною і фізичним винищеням лицарського покоління, сучасне гидке панування золота і хама.
Цій власне новій, сильній, активній хліборобсько-войовничій верстві, яку виділила з себе в процесі революції пасивна селянська українська маса, горстка дворянсько-шляхетсько-козацьких нащадків старої України мусить передати весь одідичений історичний досвід. Треба уберегти оцю нову нашу провідну верству від української історичної демократичної зарази і від охлократичних »наполєоновських« фантазій. Треба просвітити її, що демократична республика руйнує нації, посідаючі навіть стару, культурну і дуже численну провідну верству і що вона єсть самогубством для нації, де ця провідна верства так молода, так недосвідчена і так страшно нечисленна, як у нас. Треба навчити її, що не в угадуваню настроїв майбутніх »установчих зборів«, не в глупій і смішній наполєономанії, не в напіврозбишацькім і напів-актьорськім блазенськім отаманстві, не в партийнім політиканстві і видумуваню »найкращих орієнтацій«, а в обєднаню в один залізний, твердий і непохитний четверобок, біля одної твердої і непорушної влади дідичного українського Гетьмана-Монарха, лежить вся будуччина цієї верстви, а з нею і будуччина Української Держави.
Коли-б в осені 1918 р. цвіт української нації, ці сини українського войовника-хлібороба, що сьогодня зівяли в польських, румунських, чеських таборах і на еміґрації, не були заражені ґанґреною соціяльно-революцийного інтеліґентського спекулянтства: — коли-б вони не нюхали »настроїв«, коли-б не різались взаємно
- ↑ Це значить, що вона знайома і споріднена між собою родинами, знає хто і звідки походить і звязана між собою всіма сторонами свого життя, а не творить — як всі т. зв. »свідомі Українці« — випадкову збіранину випадкових людей, зібраних для якоїсь змінливої і скороминучої »демократичної« партийної політики.
