Демократія польська, чеська, і т. д., можуть сьогодня мати республики і цькувати свого »середняка« проти свого »поміщика«, як проти »ворога народу«, »зрадника нації«, чи по нашому кажучи »чужинця« — тому, що цей »поміщик« виконав вже там в протязі столітть свого політичного проводу свою історичну ролю: він, в сотворених ним колись монархіях, знаціоналізував город і навчив тоді городських поступовців говорити й думати по польськи чи по чеськи. Але-ж де ця сила консервативного хліборобського державного меча Української Землі, яка-б могла зукраїнізувати український город і український поступ?
Як в зародках свого першого державного життя, так і тепер, в день його відродженя, Україна жде свого Іллю Муромця. І горе їй буде, коли Іллю Муромця побє і недопустить до державної праці городський купець Добриня Никитич (він у нас на Україні називається зовсім инакше) до спілки з інтеліґентом Альошою Поповичем…
Розуміється не сам »поміщик« український буде цим новітнім українським державно-творчим Іллєю Муромцем. Для цього перш за все у нас »поміщиків« замало. Неповних 2% всього — земельного і безземельного — дворянства на цілу Україну[1] (додавши, що
- ↑ Точно, по статистиці 1910 р. — 1.31% (розуміється разом з жінками і дітьми). Найбільше в Київщині і Херсонщині (1.85%), найменше в Чернігівщині, Харківщині і Катеринославщині (0.93%). В світлі оцих цифр »перемога« над »дворянським« Гетьманством в 1918 р. не єсть дуже »героїчним« вчинком нашої демократії. І коли-б напр. Польща мала у себе стільки шляхти, скільки Україна — в Варшаві ще швидче ніж в Київі сиділи-б большовики.
