Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/584

Цю сторінку схвалено

бійок між правицею і лівицею у власному парламенті, по взірцям сучасної континентальної західно-европейської демократії. І в цій анархії навіть Мексика буде для нас недосяжним ідеалом. Бо Мексика мала одну, а не дві метрополії; один, а не два обєкти цькування і була од цього обєкту відділена океаном.

Який-же може бути кінець цієї демократичної анархії? Такий, як завжди: політичний поділ України між Росією та Польщею і зросійщеня та спольщеня ⁣»демократичної української нації«.

*

Утопія української демократії збудована на двох фальшивих заложенях (преміссах). Перше — що порушуючі сили нації, в тім числі і ⁣»свідомість національна«, йдуть знизу вверх (»від народу до панів«), а не зверху вниз (»від панів до народу«). Друге — що народ український знаходиться в такім самім національнім відношеню до народу московського, як наприклад Чехи до Німців, Поляки до Росіян, або Болгари до Турків, а не в такім, як Бельґійці (Балони) до Французів, Баварці до Прусаків, або Німці австрійські до ⁣»німецьких«.

Перше фальшиве заложеня веде в наших реальних умовах до того, що по прийняттю, випливаючого з цього заложеня, принципу ⁣»народньої суверенности«, виявляти ⁣»волю народу«⁣ на Україні почнуть не тільки демократи українські, але перш за все демократи всеросійські і всепольські. Коли на Наддніпрянщині, по упадку большовиків наші демократи зможуть спекулювати на націоналізмі українськім, то демократи всеросійські на цих-же самих основах зможуть спекулювати на націоналізмі всеросійськім. І в такій спекуляції з цих двох демократій переможе завжди ця, яка матиме за собою більшу піддержку, пануючого у всіх демократіях, золота. Вище вияснено, чому така піддержка не може бути більшою у демократії української. Не можна також сподіватись вічного повторюваня часів Центральної Ради, коли все котилося вниз і коли в момент розвалу величезної і багатої держави ставали хвилево можливими ріжні неможливости. Часи ці повинні навчити нашу демократію лиш одного: коли народ український зміг зразу стати ⁣»національно свідомим«, то ще легче він може повернути до свого природного стану несвідомости.

Активної, порушуючої національної свідомости не посідає ніякий народ, а тим більше народ, що не мав своєї власної держави і що за цю свою державу не боровся. Принцип ⁣»народньої суверенности«⁣ і ⁣»народовластя«⁣ в реальних українських умовах мусить довести до перемоги на українській території національної свідомости сильніщих демократів всеросійських чи всепольських, тоб-то до знищеня можливости реального державного істнування української нації.

Друге фальшиве заложеня веде в наших реальних умовах до того, що наша інтеліґенція, замість творити ідеолоґію патріотичну, тоб-то будити Україно-творчу свідомість територіяльно-політичну, творить ідеолоґію націоналі-