Але може опозиція українського громадянства, »української нації«, до комуністичної державної влади вплине на національну еволюцію цієї влади? Може сучасні правителі України дадуть врешті »конституцію«, і може в рамах цього »конституцийного закону« знайдуть поле для своєї політичної діяльности і політичної влади инші, не охлократичні типи українські?
Такого сподіватись не можна з двох причин. Перша, — що ніяка охлократична влада — будь це влада турецьких Султанів, чи »інтернаціональних« комуністів — не може по самому свому характеру, без запереченя самої себе, давати конституцію, йти на уступки громадянству: кому комуністи будуть давати конституцію, коли інаковіруючих треба по їхньому винищити, а віруючі комуністи не потрібують конституції, бо користають з повноти необмеженої абсолютистичної влади. Друга, — що від старої влади петербургської, яка завалилась, давши навіть куцу конституцію (бо всяка влада удержується тільки такими засобами, при помочі яких вона повстала і падає, як що вона свій метод правління міняє), сучасна влада большовицька ріжниться тим, що вона в стократ більше унеможливила всяку опозицію громадянства. Вона позбавила оце підлегле собі громадянство єдиної матеріяльної підстави його громадської незалежности супроти держави: позбавила його приватної власности.
На чиї кошти будуть сьогодішні українські революціонери робити революцію проти комуністичної влади, коли ці, що єдині (по свому орґанічному противенству) могли-б боротись з цією владою — українські »поміщики, фабриканти і куркулі« — матеріяльно знищені як раз тими-ж самими пп. Петлюрами, Винниченками, що цю революцію проти »народньої влади« тепер, запізно, робити збіраються. Може українським соціялізаторам землі допоможе в їх боротьбі з комуністичною владою ними-ж соціялізований український »середняк«, який сьогодня на животі мусить повзати перед державною владою, щоб вона його не покривдила при »чорних переділах«. Або може на видаваня сучасних революцийних і опозицийних українських газет складуться, так як колишні »поміщики«, сьогоднішні нові багачі оці вигодовані комуністичною владою »непмани«, яких багатство виросло не з »поміщицького визиску«, а з ріжних »рабоче-крестьянських продналогів« і казьонних милостей державної »народньої влади«. Що-ж до піддержки з боку »союзних демократій«, то в концесіях, видаваних комуністичним урядом цим демократіям коштом українського продукуючого громадянства, питання піддержки »української національної опозиції« буде — треба думати — поставлене досить виразно.
»Комуністичний Харків повстане проти комуністичної Москви« — большевики українські стануть сепаратистами у відношеню до большовиків московських — ось що ще можна вичитати в українській демократичній інтеліґентській пресі. Коли мова про життя найблизчих поколіннь, і коли вірити в тривалість большовицької влади (в що ми не віримо), то марні всі ці сподіванки на »мазепинство« українських большовиків.