Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/456

Цю сторінку схвалено

яскраво оце основне стихийне змагання непродуцента. Воно приймає инші форми, коли цей непродуцент не єсть войовником. Живучи тоді в політиці з дезорґанізації, а не орґанізації, останній нищить всякі, заважаючі свободі його ⁣»мирних«⁣ спекуляцій, загально обовязуючі ідеолоґії. Але і при ⁣»свободі вір«, яку він завжди проповідує, змагання його скеровані до того, щоб захопити в свої руки ту ⁣»віру«, що, на його думку, може найкраще допомогти при захоплюваню влади. Західно-европейські і американські банкіри, фінансуючі тепер ріжні демократичні і соціялістичні газети з їх ідеолоґічною пропаґандою, можуть служити прикладом стихийних хотіннь в цьому напрямі непродуцента-невойовника. Політичну вагу ріжниці цих стихийних хотіннь і змаганнь зрозуміємо, коли пригадаємо, яку величезну ролю в твореню держави, закону і нації грає відношеня тих, що правлять, до тих, ким правлять, — відношеня розуміється ріжне, в залежности від того, чи правлять продуценти чи непродуценти.

Прекрасну, взяту із нашого селянського життя, ілюстрацію для уявленя собі типу продуцента-войовника і непродуцента-невойовника та їх відношеня до ідеолоґії, дає в одному зі своїх оповіданнь (»Давнина«, друковано в 1924 р. в перемиськім ⁣»Українськім Голосі«, ч. 34) найглибший сучасний український письменник Василь Стефаник. Дід Дмитро, старий добрий господар, якого ⁣»верства на войнах погибла«⁣ і він вже ⁣»не має з ким говорити«, це той войовник-продуцент, що репрезентує всю камінну консервативну міць галицького підгірського села. Дяк Базьо, що при мовчазній згоді діда Дмитра, і повний пошани до нього, читає в його хаті такі книжки, які мають одвертати огонь і гром, і за це одержує од баби Дмитрихи пятаки на своє убоге, але повне віри в чудодійність оцих книжок життя, це приклад другого типу, в його позитивній, творчій формі. ⁣»Сам початок читальні заходить ще від дяка Базя« — кінчає своє оповідання Стефаник. Од себе додаймо: тому що дід Дмитро не мав змоги ще досі себе на Україні проявити, і що ⁣»войнам« — державним змаганням — нашим, замість нього, почали провід давати (забувши про своє инше, великоважне призначеня і діда Дмитра од його діла усунувши) сучасні наші дяки Базі (невойовничі та непродукуючі інтеліґенти) — ми не маємо власної держави.

Друга основна ріжниця між продуцентами і непродуцентами та, що перші, стикаючись в своїй праці з відпорною силою матерії, мають більше розвинене чуття реальности, дійсности, а другі більший нахил до абстракцій і в звязку з тим більше розвинену силу уяви, але й більший нахил до твореня фантастичних утопій, не згідних з дійсностю і шкідливих для неї.

Врешті третя основна ріжниця між продуцентом і непродуцентом виявляється в більшім стихийнім нахилі першого до осілости, другого до кочовництва. Оця більша привязаність продуцента до місця осідку, з яким звязана його продуктивна праця, має величезне значіння для розвитку патріотизму (почуття своєї території) серед даної нації і в звязку з цим (в залежности од того, яке місце в її проводі і орґанізації займають продуценти-войовники) рішає часто про національно-державне буття або небуття даної нації.