Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/294

Цю сторінку схвалено

тії«. Тим пояснюється факт, що ні одна нація не почала і не може почати свого істнування від демократії і що демократичні надії можуть істнувати тільки там, де вже була або єсть своя власна національна держава, тоб то там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.[1]

 
  1. Др. В. Старосольський в своїй ⁣»Теорії Нації«, маючи очевидно на думці класократичні періоди життя націй (він говорить в данім разі про феодальну передкапіталістичну державу), подає таку зовсім слушну їх характеристику: ⁣»Кождий з політично активних елєментів цеї віджитої доби (чому віджитої? — демократія теж не раз вже в історії ⁣»відживалась«, а про те знов маємо її розцвіт сьогодня. В. Л.) був з соціольоґічного боку спільнотою, був суспільством обєднаним не тільки зовнішньо, механічно, але орґанічно внутрішньо, з живим почуттям приналежности до себе на внутр і окремішности на вні, спеціяльно супроти инших суспільних класів. І не тільки кожний з них для себе був спільнотою… Момент авторітету становить основу як монархічного так і аристократичного принціпу і на ньому основане становище церкви. Отже побудована на основі авторітету орґанізація має все характер спільноти. Силою, яка удержує її та її внутрішній лад єсть психічний настрій, а не льоґічна рація, є стихійна а не свідома воля. Поки авторітет пануючих чинників держався, удержувався побудований на ньому суспільний та політичний лад, як спільнота, в якій розділ поміж пануючими та поневоленими находив практичне одобреня також з боку поневолених (які ж це ⁣»поневолені«, що ⁣»одобрюють«⁣ своє поневоленя? В. Л.) власне дякуючи стихійній силі авторітету«⁣ (ст. 74—5). А далі, пишучи про демократію, Автор теж зовсім слушно каже: ⁣»раціоналізм і демократія означають в першій мірі повну атомізацію; суспільність розбивається на поодинокі людські одиниці як на атоми, з яких тільки механічно, штучно, шляхом зложеної орґанізації має зродитись вища цілість«⁣ (ст. 77). Після вищесказаного незрозуміло, чому Автор пише про ⁣»6езнаціоналість феодальної передкапіталістичної держави«⁣ і запевняє, що ⁣»історично народини сучасної нації є звязані з народинами сучасної демократії«⁣ (ст. 89). Поминувши вже те, що феодалізми бували ріжні, бували класократичні, але бували (як про це мова дальше) і демократичні, в цих твердженях єсть инша засаднича помилка. Розуміється демократичний період життя нації звязаний з народинами демократії і зі знищеням класократії чи охлократії: щоб сотворити демократичну Францію треба було ново народженій демократії розложити пануючу перед тим французську, а не якусь иншу, охлократію; щоб будувати демократичну У. Н. Р. треба було розвалити недемократичну українську Гетьманщину і т. д. Але ж ніодна сучасна та й не сучасна нація — як така — не народилась при демократії і від демократії. Хай Автор вкаже хоч одну націю в світі, яка б виробила свою окрему назву, окрему мову, здобула окрему територію, придбала свою історичну традицію, збудувала свою державу, одно слово стала національною індивідуальностю та окремішностю при пануванню демократії. Хіба Англія, Франція, Німеччина і т. д. стали націями тоді, коли у них появилась демократія? Хіба тоді виросла їх національна сила і могутність? Хіба ці Англійці, що збудували сьогодняшні демократичні Північно Американські Штати, були демократами? Хіба Угорщина наприклад це слаба нація тому, що в ній слаба демократія? Хіба Провансальці, Ірландці, Українці, південно-американські ⁣»нації«, це найсильніщі нації тому, що вони найбільше демократичні? І чи причина слабости цих націй не лежить в тому, що на чолі їх стоять власне демократії і що демократичний хробак розкладу звив собі кубло вже в самім зерні, з якого мають допіру вирости ці нації? Зокрема приклад південно-американських націй такий у цьому відношеню поучаючий, що на ньому варто зупинитись уважніще.

    Др. Старосольський пише, що ⁣»колискою«⁣ цих націй була ⁣»типова боротьба демократії«⁣ за визволеня і що власне в цій демократичній боротьбі проти метрополії ⁣»замаяв самостійницький стяг«⁣ і настав ⁣»момент народин нових націй«⁣ (ст. 87). Послухаймо одначе, що кажуть історики цих націй. Наприклад García Caldéron сам Перувянець, в своїй надзвичайно цікавій праці: ⁣»Les démocraties latines de l'Amérique«⁣ (цю працю цитує і Др. С., не звертаючи одначе належної уваги на