ґічне повторювання дотеперішньої нашої казки-безконешника: не сподобавши собі Польщу, пішли у Москву; не сподобавши Москву, пішли назад у Польщу, і так ходили доти, доки їх Москва з Польщею не поділили, а тоді… не сподобавши таки Польщу і т. д. Без повороту назад до своєї нації як спольщеного так і помосковленого дворянства — визволення України під Москви і з під Польщи, наладженя з ціми народами добросусідських відносин і збудування розумної, свідомої себе України — неможливе.
Але чи можливий сам отой поворот? — Можливий, бо до цього пхає історичний традицийний досвід, сама державна культура українського дворянства. Одначе цього замало. Державна культура українського дворянства це те саме, що окрема мова наших народніх мас. Без цієї окремої мови звичайно не буває націй, але, маючи окрему мову, можна на віки лишитись етноґрафічною масою і ніколи не стати нацією. Без державної культури не може бути збудована держава, але маючи на Україні державну культуру не все можна збудувати Українську Державу. Для того, щоб мову народцю розвинути в мову нації і державну культуру нашого дворянства вжити на будову Української Держави — треба як цю мову так і цю культуру поставити в сприятливі зовнішні умови розвитку. Для державної культури такими сприятливими умовами розвитку являються такі чи инші форми державного ладу. Від сприятливої форми державного ладу на Україні залежить поворот українського помосковленого і спольщеного дворянства до рідної нації, залежить використання його державної культури для будови Української Держави і Нації.
Якою повинна бути ота нова форма нашого державного ладу, щоб вона могла сприяти поворотові до рідної нації зденаціоналізованих державних українських верстов? — Розуміється не такою, якою була та форма державного ладу, при якій ці верстви власне зденаціоналізувались. І тут хай мені буде вільно ще раз »повторитись« та ще раз нагадати головні моменти історії нашої »Руїни«.
»Руїна« наша, а з нею й денаціоналізація державних українських верстов, почалась по смерти Великого Гетьмана Богдана Хмельницького і почалась вона з того, що республіканська, демократична старшина тодішня, спіраючись на »волю козацького народу«, повалила нелюбі їй монархічні й династичні пляни старого »самодержавного« Гетьмана. Булава була віднята від законного наслідника гетьманського, Юрія, який по волі свого батька повинен був одідичити верховну гетьманську владу в козацькій державі. Рада козацька — »вільний народ«, вибрав вільними голосами більш достойного »кращого« кандидата — Виговського. Таким чином джерело влади в козацькій державі, а з нею політичний і національний авторітет України були перенесені з верху в низ від Гетьмана, що одержав владу по наслідству від свого »Богом даного« (»а через те Богданом прозваного«, як казали сучасники) Батька, до Гетьмана, що одержав владу з рук народа. Сувереном, джерелом влади в козацькій Україні став народ. І з того часу кожний Гетьман, кождочасна влада верховна, мусіли бути вибрані народом.
Кого і в який спосіб вибірав у свої верховні правителі козацький народ на своїх »чорних« і нечорних радах і скільки ті вибори кошту-
