нависть до українства. Ніякий лікар, що є підозрілий о українство, не сміє дістати посади на Підкарпаттю. Д-рови Балакінови поставив Семерад виразно умову, щоби зрікся „українського сепаратизму“, і дістане посаду. Д-р Чабак вже був іменований, але „на щастє“ довідалися завчасу, що він свідомий Українець, і іменованє його скасовано було. Так само не дано посади Докторові П-ні Марітчаковій (її чоловік також лікар), хоча тисячі наших жінок у верховинських горах мруть в наслідок недостачі лікарської помочі. Через це П-ні Марітчак мусіла виїхати на Буковину. Тиф плямистий шириться в застрашаючий спосіб, особливо в Мармарошчині, а пан Семерад і його alter ego Словак і завзятий українофоб Д-р Доскарж в Ужгороді тільки і жури мають, щоби не допустити лікарів Українців на Підкарпаття. Коли взяти під увагу, що властиво Д-р Жаткович, як ґубернатор, ніякої власти не мав, сповняв тільки репрезентативні чинности, а властивим правителем був віцеґубернатор, — Чех Еренфельд, то показується, що писанина пражського „шрайбїнґелеса“ була лише подиктована злобою його інформаторів, що хотілиби скинути з себе вину демонстративної демісії Жатковича.
Будь, що будь наша суспільність зрозуміла добре інтенції Д-ра Жатковича; і коли 17. марта підчас представлення в нашім театрі кошовий „Січи“ Ст. Клочурак оголосив публиці його уступлення, всі присутні піднялися з місць і устроїли демонстрацію в честь дотеперішнього ґубернатора.
Як звісно, одним з завдань його було і є звільнення Українців, що проти всякого права зістали віддані на поталу Словакам, а є їх до 160 тисяч. Живуть вони в Земплинській, Шарижській, Спижській жупах і в тій части Ужгородської, котру віддано Словакії.
Словацька інтеліґенція, хоч сама до недавна терпіла страшний мадярський утиск, тепер, визволившися з під нього, кинулася зі скаженим завзяттям на українську людність, та стосує до неї безглядно ті мадярські методи, від котрих до недавна терпіла сама на власній шкірі. І так передовсім не допускається української мови до шкіл, а першою заповіддю премудрих словацьких політиків є „на Словаччині нема ніяких Русинів“!
Таку паролю оголосив цілком публично Д-р Михайло Слявік, земплинський жупан в Михайлівцях. Він своїм указом з 4. лютого с. р. ствердив, що на Словаччині взагалі нема Русинів, а є хиба Росіяне, а Русинів видумали мадярони, щоби в той спосіб „говорячих земплинською мовою Словаків“ (то є попросту Русинів) відтягнути від решти Словаків і тим лекше їх помадярщити. Як бачимо не аби яка мудрість пана Слявіка, знана нам впрочім вже попередно з Мукачева, як представника того напряму, що, мовляв, таких анальфабетів, як Русини, легко буде зчехізувати. Ой небоже! — не з'їли нас Мадяри за 600 літ пановання над нами, не з'їсте і ви! Що більше: ви не з'їсте навіть тих півтора міліона Словаків, котрим на разі помагаєте нас нищити! Шкода всяких ваших старань о їх зчехізовання! Ви хопилися того факту, що по упадку Гусситизму в Чехах він перенісся на Словаччину і приніс тамтуди чеське письменство, обряд і школи (у Vlček: Déjiny literatury slovenskej) ; але від того часу Словаки всіма силами стараються отрястись з чеських впливів і витворити свою власну культуру. Навіть пів міліона словацьких протестантів, що по думці Чамбеля мали би бути основою чеської культури між Словаками, і ті стоять тепер на чисто словацькім національнім становищі.
Коли Словаки домагаються свого власного автономного сойму, то ви їм відповідаєте, що сойми у вашій державі (от як нпр. моравський або шлеський) знесені. Однак не прикидуйтеся наївними! Глинці, ані тим менше Жатковичеви не йде о сойми в роді давних австрійських „ляндтаґів“, але прямо о парляменти автономних держав, злучених в одну федеративну чесько-словацько-українську (руську) Республику. Стара Австрія не хотіла на таку державну концепцію згодитись і розлетілась. Нехай же це буде грізним memento для ваших імперіялістів, котрі в наслідок надзвичайних успіхів уміркованої політики Масарика, втратили під впливом Крамаржа рівновагу ума і мріють не лиш про „єдиную-недѣлиму" на трупах України і Білої Руси, до чого їх руки на щастя за короткі, але і про чехізацію Словаччини та Підкарпаття, до чого, як їм здається, їх пальці
