Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/106

Ця сторінка вичитана

ських елєментів. Чи й на далі всі Українці повинні зоставатися тільки хліборобами? Чи й будуща українська держава повинна бути без свого фабрично-промислового пролєтаріяту, без цього, як кажуть соціялісти, „авангарду визвольної боротьби, та будівничого майбутньої нової суспільности?“

Натурально — ні! Але натурально, що й наш майбутній пролєтаріят повинно забезпечити такими умовами життя та законодавством, яких прагнуть робітники культурних країв, тоб-то 8-ми годинного робочого дня, забезпечення в каліцтві, старості, участів в прибутках і т. д.

А земельну реформу треба улаштувати на скасуванню лятіфундій, бо вони не вигідні для держави, процентово даючи менче продуктів, як середні господарства, та на встановленню максімума землеволодіння, в розмірах, признаних агрономичною наукою найпродуктивнішими в данній місцевості. Таким розміром треба признати приблизно той земельний ценз, що його було принято в дореволюційній Росії для безпосередньої участи в земських та державно-думських виборах, в ріжних повітах — ріжний, в залежності від цінности та продуктивності землі, від 50 десятин — в центральній Україні і до 250 дес. — в болотяно-лісовій та степовій.

Згодом, коли згуститься населення, коли підніметься інтенсівність культури, цей максімум можна буде понизити, але все таки тільки до таких розмірів, щоб освіченому агрономічно землевласникові, вигідніще було-б працювати на своїй землі, а ніж десь служити. Таки, чином отся полишена власникам середня земельна власність, буде тим земельним фондом, яким держава буде при потребі роспоряжатися. Всі землі вище означеного максімума, здатні до хліборобства, держава, видавши за них власникам процентові папери, роспарцельовує, роспродує у власність по довголітній розстрочці хліборобам, але виплату процентів по паперах треба роскласти на всіх платящих подоходний податок, а не тілько на самих хліборобів, що купили землю, щоб не обтяжити їх неоплатними боргами.

Грошову валюту, як кажуть спеціялісти, треба орґанізувати на забезпеченні її зерном, якого для цього зовсім не треба збірати по елєваторах, а тільки реґіструвати.

Отсе в коротких словах схема державного та земельного впорядкування, які майбутня держава наша розрішить так, як їй покаже саме життя.

А згодом, коли держава наша одібьється від Москви, устоїться, окріпне під монархом і коли ввесь народ навчиться читати виборчі списки, як по инших державах, привчиться за констітуційної монархії, як наприклад в Анґлії, до виборчого права, призвичаїться до громадського самоврядування, тоді внуки наші, чи правнуки може й схотять подумати і за Українську Народню Республіку, а нам поки-що треба подбати за Монархію, без якої ми не матимеме своєї держави і не об'єднаємо всіх українських земель в Соборну Україну.

Коли-ж наш державний центр на чолі з Петлюрою не перейметься цією думкою і не візьметься за її здійснення, а сидітиме на чужій территорії, то морально вб'є себе. А Україна, знесилена, обезкровлена в героїчній, але неорґанізованій боротьбі з гнобителями, як і за Руїни XVII-го століття, знов підпаде на довгі роки під владу більш здісціплінованих та з'орґанізованих сусід наших, аж поки знов не настане світова завірюха, що знов „в огні її окраденную збудить“, на той раз вже остаточно, до вільного, самостійного життя.

Baden bei Wien,

1921, 15./IV.