коли не варто забувати й про те, що в таких ситуаціях стратеґичний союз, а не прінціпіально-політичний, не тілько допускається національними інтересами, а і підсказується ними, союз хоч з чортом, хоч з його бабушкою, тілько би протриматись цю зиму і на весні зі зброєю в руках почати знов будування держави. Такий крок можливий тілько з Херсонщини, і тілько на Херсонщині, при умові збройної, військової і економичної підтримки і з моря і з суші. На цій дорозі є деякі надії, що і інтереси аліянтів удалось би на деякий час примирити на користь України.
|
М. Кушнір-Якименко. |
Пильно та уважно приглянувшись до тої збройної боротьби, яка безперестанно вже три роки відбувається на сході Европи, — ми констатуємо, що найбільш активну силу та енерґію в боротьбі проти російсько-большевицького імперіалізму та комуністичних соціяльно-економічних експеріментів виявили ті новоутворені держави, які знаходяться на північному побережжі Чорного моря.
Ще з осени 1917 р., коли російські комуністи тільки роспочинали свої заходи по утворенню Совітської Росії, ці держави роспочали уже боротьбу за свою волю. І вже тоді робились спроби, щоб цю боротьбу проти совітського походу на південь Східньої Европи оперти на певний військово-політичний союз України та тих державних терріторій, які заснували були Південно-Східний Союз (Дон, Кубань, Терщина і т. д.).
Так, Ґенеральний Секретаріат У. Н. Р. в листопаді 1917 року розіслав ноту до всіх новоутворених держав, на яку була одповідь Південно-Східного Союзу. Робилися і инші заходи.
На жаль, події розвивались таким швидким темпом, що було неможливо провести в життя цей цілком необхідний для спільної боротьби союз проти большевицької інвазії на південь.
Українські керуючі чинники спробували врятувати Українську Державність при допомозі Німеччини, а в звязку з цею політичною лінією тимчасово занепала і ідея спілки причорноморських держав.
Правда, за часів гетьманщини на Україні — Донська та Кубанська Республика одержали од гетьманського уряду та Німців допомогу для боротьби проти большевиків — і згодом обидві ці республики стали вільними від російських комуністичних насильників — але одночасно з цим в силу ріжних причин попали в залежність від російських монархичних елєментів, які на чолі з Денікіним під гаслом боротьби з Совітською Росією незабаром роспочали порядкувати самовільно як на Дону так і на Кубані.
Отже тут є до певної міри аналогія: Україна, звільнившись від большевиків, стала центром для правих російських кол в їх намірах по відбудованню Росії, чому сприяла і політика гетьманського уряду, а Дон і Кубань дали можливість помимо своєї волі роспочати на широку скалю реставраційну політику Денікіну і Ко.
