Сторінка:Володимир Свідзінський. Поезії. 1940.pdf/86

Цю сторінку схвалено


Десь її вітер зневолить упасти в гущавину травну.
Там і лежатиме нишком, підступний, притаєний ворог.
Сіверка осінь пройде над землею, волочучи важко
Хмари, повні вологи холодної. Потім надовго
Ляже зима непорушна. Та день неминучий настане,
Кинеться сніг, загурчить, затуркоче. І кільчик тоненький
Вийде з малого зерна. Напочатку несміливий, кволий,
Він до трави молодої тулитися боязко буде.
Голову потім підвівши, упевнено гляне круг себе.
„Буду владати цією країною. Чуєте, трави?
Тут розцвіту, розхилюся, розсію потужний нащадок.
Слово незламне моє. Зачувайте, готуйтесь до бою“.

 1926