Ми уже зближалися додому,
Коли ти почав іти тихіще
І сказав: „Тут близько кладовище.
Хочеш, зайдем?“ Якось підсвідомо
Дав я згоду. Ми пройшли у браму.
Там дерева древніми верхами
Сонно привітали нас. І смуток
Розтікався од посохлих руток.
Ми звернули й сіли недалеко.
Ти курив, мовчав і трудно дихав.
І було навколо дивно тихо,
Тільки коник гостро десь чечекав.
Ти промовив: „Адже правда, гарно?
Я, з вокзалу ідучи додому,
Часто спочиваю тут. А парно
Нині зранку… Чи не буде грому?“
