Цю сторінку схвалено
Вибігає на море човен —
Такі вигинисті груди.
На човні капелюх як сито,
Попід тим капелюхом люди.
Небагато — один китаєць.
В руках вудочка тростинова.
Віють пальми, шугають баклани,
На горах снігу обнова.
А чомусь він сумний, китаєць.
Загадався, забув про вудку.
Виринає дельфін із моря:
„Китайче, не треба смутку“.
— Ну, як же не треба смутку!
Мій кораблик такий пасматий,
Сам я юний, тоненькі вуса,
Ще й червоні на мені шати.
