III
Уже вечір, вечірній вітер.
За безлистим деревом саду,
Як дві нерідних сестри,
Вербова віта цвіте
І жовта свіча горить.
Вербова віта цвіте
На ве́сну, на юний шум,
А навіщо ця жовта свіча?
Уже вечір, вечірній вітер.
— Ти бачиш на сході вороних коней,
Повкриваних древніми паполомами,
Як виринають із сивого мороку?
Будуть тихо назад брести,
Будуть тебе везти,
А жовта свіча відокремиться від вербової віти,
І буде кульгати за ними на одній нозі,
Курячи сипким димом,
