Цю сторінку схвалено
Наклав на лук очеретину,
Засмолену в кінці —
Переспівала гай високий,
Упала на луці.
А там ходив товар безглуздий,
Лінива вагота,
Та й потрощили цівку-стрілку
Повільні копита́.
Шкода́ мені! А я так пильно
Оглянув очерет!
А я до сонячного блиску
Метав співучий лет!
Ти — зрадниця, ти, смоло чорна!
Кладу на тебе гнів:
Навіщо я дитину літа
У тьму твою вмочив?
1929
