Та просіть молоду царівну,
Чи не піде за мене заміж.“
Мати каже: „Мій сину милий!
Ти що собі в голову вкинув?
Та ж тобі царівна — не рівня,
Не улюбить тебе, не вшанує,
До твойого умислу не пристане,
Тільки віку тобі умалить.
Візьми собі, сину, селяночку,
Чепурушку, дбайливицю в хаті,
Оця тебе буде любити,
Біля тебе як річенька дзвеніти.“
Угнівався син, відказує з серця:
„Добра рада — селючку взяти,
Неотесану довбню, гергепу,
Що не вміє ні сісти, ні встати,
Ані чемної речі зговорити!
Ідіть, мамо, сватайте царівну.“
Мати зрядилась. Назула на ноги
Чобітки з зеленого сап'яну,
Тоді наділа плахту-синітку,
Поярковим поясом переп'ялась,
Узяла шовковий очіпок,
Поверх нього лляну намітку,
На плечі біленьку катанку,
