— Ну, вот! — задоволено посміхнувся офіцер і, піднявши руку, струснув грош на землю.
— Собірайтє!
Семен, Данило й задній дядько поспішно нахилились і, жадно хапаючи монети, стали повзати по землі під ногами жандарів, панка та паній, одпихаючи один одного, сварячись і, навіть, видираючи один у одного.
А пани стояли над ними, навмисне одпихали в другий бік монети і, хльоскаючи з захопленням в долоні, кричали:
— Браво!… Брраво… Так! Нє поддайсь!
Зорі сумно дивилися з темного неба і крізь листя здавались заплаканими; цікавий вітер боязко шелестів у віттях, а метелики, не звертаючи уваги ні на крик та сладострасне хльоскання ситих, п'яних людей, ні на повзаючих, голодних, сірих людей, літали й бились об скло, вперто лізли на вогонь і падали, і повзали, і знов летіли на вогонь.
