Тут мене перервав месьє Лярош. Він постукав у двері і, навіть не ждучи моєї одповіди, зайшов у хату.
Признаюсь, я був здивований. Але він не звернув на те ніякої уваги. Зупинився, заклав руки за спину й почав оглядати мою кімнату уважним, хмурим і цікавим поглядом. Правда, на це йому треба було не багато часу, бо крім стін, матраца нічого цікавого нема. Можна ще з вікна подивитись на вогні Парижу, але те він міг і в себе зробити. Обдивившись, він повів очима круг себе, очевидячки шукаючи, на чім би сісти. Я розумів його бажання, але нічим в даному разі помогти йому не міг, не дивлячись на те, що це був мій обов'язок хазяїна Так я й сказав йому.
— Давайте ваш чемодан, — кинув він головою на мою куферку.
— Ах, правда! У вас видно досвід! — подивувався я йому. І схопивши чемодана, поставив його руба, здмухнув порох і з легким серцем всівся знов на матрац.
Лярош, придержуючи чемодана одною рукою, бережно, але также хмуро сів на нього і стомлено став дивитись на свічку, що стояла долі між нами.
— Не можу спати, — рівно й неуважно сказав він, не дивлячись на мене.
Я співчуваюче зідхнув, хоча, правду казати, абсолютно не розумію, як то можна не спати, коли лежиш.
Лярош на моє співчуття, не поворухнувшись навіть, одповів:
— Я вам це говорю не для того, щоб ви зідхали.
Я хотів попрохати вибачення, але з ввічливости вдержався: може й це моєму гостю не вподобається.
— Коли людина не спить, то, значить, страждає… Цим нарушається закон природи…
Цілком справедливо!
