I.
«Ні, се неможливо! Та розуміється в такій конурі і при такому освітленню важко щось путяще сотворити!»
Аркадій роздратовано опустив пензля й озирнувся на вікно: мов запорошена кісейна занавіса повис на ньому мутно-сірий туман вулиці. На кривих стінах мансарди і нечисленних предметах злиденної обстановки насіла, волохата темрява. Тони на полотні зливалися, і не можна було відріжнити синього кольору од фіялкового, жовтого од зеленого.
«От і працюй. Багато тут зробиш. Хотів скінчити сьогодня шосту грудь, але зробіть ласку, лишіть при такому освітленню.»
Полотно уявляло з себе рівне, однотонне, фіялкове поле. Його вкривало рожеве прозоре небо — теж в одному тоні. По один бік поля височенна гора, стилізована, подібна на мурашник. А на горі дерева росли, теж стилізовані, вони нагадували травняки, де-не-де встромлені в сей мурашник.
По другім боці поля, вище за гору на зріст, стояла жінка. Стояла вона наче в профіль, але обидві руки її було видно, як на малюнках египтян. Була вона гола і шостигруда, при чім тіло одливало жовтим промінястим світлом, а трьох ярусні груди були сині з зеленими кільцями. Посередині між жінкою та горою, далеко краї обрія, під рожевим небом стояло самітне деревце, похоже на щітку до чищення лямпового скла.