одкривав їй свої затаєні пляни й радився з нею в кімнаті, закиданій квітками та пахощами степів.
Сестра Пріся не одходила ані на крок од Ганнусі, й начальник станції примушений був іти з обома їми й Антосем до річки.
Начальник станції був невдоволений і не розумів поведінки Прісі. Та взялася рука за руку з Ганнусею й перед тим, як сказати що, так дивилась на неї, ніби прохала дозволу говорити.
Мовчки подивились вони на холоднувату просторінь річки та на легенький місток, що місяць перекинув між двома берегами.
Коли повернулися назад до бараку, сестра Пріся попрощалася, щоб разом із Ганнусею йти до кімнати.
— Сестро Прісю, — сказав тоді начальник станції, — мені треба дещо сказати вам наодинці.
Пріся щільніше, притиснулась до Ганнусі, хотіла була щось одмовити, а потім швидко подалася геть, зовсім звісившись на руку Ганнусі…
