Там він прийшов до куріня рибалок. Усі вони лежали круг вогнища, на якому варилась литвинська каша.
— Вечір добрий! — промовив фершал.
Ніхто не ворохнувся. Тільки Опанас Гілка, що варив кашу, поволі підвів своє заросле обличчя та відповів за всіх:
— Вечір добрий!
Фершал теж мовчки ліг коло вогнища.
Після вече́рі всі молились на схід, і кожний молився свойому богові: в дужих душею й бог був грізний та потужний, у слабих був бог добрий і м'який.
Потім узялися за працю. Фершал і рибалка Охрім поїхали ставити перемета[1] біля Дівочої Затоки.
Охрім розповідав про своє життя, мірно коливаючи веслами:
— Цілісіньку зіму, як у пеклі, — казав він, — сварки, сусіди, гості… Я не соромлюся вам признатись — мене жінка б'є. Бо я не можу битись… я нікого не бив.
Фершал сидів на кермі та, слухаючи, вглядався в далечінь пологих степів.
Охрім продовжував:
— Вона лає мене за те, що не хочу хазяїнувати. А як я можу різати плугами землю,
- ↑ рибальський прилад: мотузок поперек річки, а до нього поприсилюваних багато вудок
