Покоївки чекали того часу, коли лікарь, врешті, зверне увагу на поведінку фершала. Той почав зникати після вечірньої візитації на цілу ніч, иноді спізнявся й на ранкову, а иноді повертався тільки в обідню пору. Правда, він завжди приносив повний кошик риби, і всі знали, що він цілу ніч ловив її.
Але лікарь не вважав на те й не висловлював здивування, коли візитацію йому доводилось робити лише зі сестрою-жалібницею.
Одного ж разу, коли лікарь лишився з фершалом на самоті в черговій кімнаті, він запитав:
— Ви, може, поспішаєте куди?
Фершал зніяковів, але погляд лікаря, завжди сірий і мертвий, тепер засвітився спокійним вогником.
— Правда… — відповів фершал, — мене чекає човен, щоб їхати на Загірню Косу.
Лікарь підійшов до його близче і промовив:
— Я вас не тримаю… я розумію…
Він одійшов до вікна і став дивитись на село.
— Я розумію, — раптом добавив він, — кожний має собі своє…
Візитація почалася, але фершал — не був на їй. Він поспішив до річки, щоб переїхати на Косу.
