наробив на завтра півсотні циґарок. Час було вже йти на вечірню візитацію.
На подвіррі його перестрінула сестра Пріся й ображеним тоном промовила:
— Йосипе Мартиновичу, я нарвала вам бузку, а ви звеліли його прибрати… Хиба́ ж так поводяться з подарунками?
Їй покоївка встигла вже докласти про долю квіток.
Лікарь спинився.
— Я не хотів образити вас, — відповів він, — але я не люблю підмальовувати життя. Слабодушність це.
Сестра Пріся була здивована.
«Чудна людина», — подумала вона про лікаря.
Таксамо гадали й селяни, коли лікарь одмовлявся брати гроші та крашанки за лікування.
Сестра Пріся пішла в сад до альтанки, облямованої жовтою акацією. Там її, як і кожного вечора, чекали. На порозі альтанки сидів начальник найблизчої залізничної станції. Він що-вечора приїздив сюди вельосипедом.
Коли Пріся підійшла й засміялася, з альтанки вийшли останні: вчитель місцевої школи, три метких ґімназисти та похмурий вихо-
