та сала назбірав лікарь за день. Потім би вони базікали про це цілу ніч. Та бричка завжди була порожня.
Тоді покоївки остаточно переконались, що лікарь приймає лише гроші. Переказували, що він за день збірає тисячі.
Фершал веселий повернувся з ловитьби. Хоч він піймав тільки двоє невеличких підустиків та десять бубирів, але все-таки був задоволений.
— Гарно на воді! — казав він: — тільки й життя, що посидиш на камінці з вудкою. Принаймні, хоч спочинеш від тих миршавих жовтяків.
Він засміявся й показав рукою на барак.
— Сором, — сказала, образившись, Одарка Калинівна: — люде страждають, а ви смієтеся з них.
Фершала роздратувала її мова.
— Так, значить, того за-мало, що я вовтужуся з ними? — запитав він. — Я мушу бігти на село рятувати їх?
Одарка Калинівна нахилилась над тарілкою; вона ніяковіла, коли хто сердився. Але фершал зовсім розхвилювався й облишив їсти.
— Коли мене віддавали до фершальської школи, — казав він, — я плакав, я благав не робити цього. Я передчував, що мене чекає оточення гнилих людей, що пухнуть і ко-
