горілиць, і легіт нечутно здув з неї решту покриття. Він дико на неї кинувся, але тільки торкнувшись, пірнув у загуслу калюжу й прокинувся від стукоту серця.
Він довго дивився в темряву перед себе — гола жінка ввісні, за народньою мудрістю, віщує неминучий сором.
Єдиною розрадою Степанові цими днями тяжких іспитів було знайомство з сином Гнідих, Максимом — тим молодиком, що зичливо почастував його цигаркою під час його злиденних входин у міське життя. Цей юнак, малощо старший від Степана літами, був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердешну усмішку. В його мові й поставі вчувалась довершена рівновага людини, що своїм життям задоволена й легко несе на плечах свою долю. Саме цей спокій і вабив Степана до хазяйського сина, якого спочатку він зневажливо охрестив паничиком. Сам спантеличений, він інстинктивно поривався до всього певного, і потай заздрив на красну Максимову долю.
Максим теж був до селюка прихильний і дбайливий. До речі, він два роки тому скінчив Інститут, що Степан тільки збирався починати. І хоч згадки за науку були зараз хлопцеві майже прикрі, він мусів розмовляти про програми та слухати спомини про різних професорів і різні випадки студентського життя.
— Ви служите де? — спитав його якось Степан.
— В Шкіртресті, — відповів Максим. — 3 мене непоганий бухгальтер. А для цього треба природжених здібностів, ви не думайте!
— Яких саме?
— Точности передусім. І, коли хочете, певного зречення. Це особливий світ… Тому й бухгальтерів справжніх мало.
Степан похитав головою. Маючи жваву фантазію й хист розуміти все відразу та всім перейматись, він раптом відчув той безгомінний світ рахунків та квитків, де строкатість життя вкладається в одноманітні, наперед вироблені формули, де цифри заступають події й людей. Він зідхнув, сам несвідомо прагнучи до безтурботного спокою паперів.
