„На службі по ріжних дворах зїв я зуби“ — говорив камердинер Тома — „знав злих і добрих панів, але такого злісника, такого невиносимого сваруна не видів іще. Колиб не те, що ліпше від инших платить, то й пес не утримавбися в нього“.
Той сам Тома підслухав був раз і повторив перед Ґертрудою розмову, яку мав ґраф із паном Гевішемом, заки сей виїхав до Америки.
„Ба! — говорив ґраф — таке маленя девять літ. Накупиться йому забавок, ігор, то скоро забуде про матір“.
Ся доброта і великодушність, що так захоплювала невинного Седрика, мала лише се одно на ціли. Але пізнавши внука, спостеріг ґраф, що се не легкодушне дитя і пусте, тому не вірив уже в поводженнє своїх плянів. Думав над тим до пізної ночи і спав неспокійно. Цілий ранок провів у бібліотеці, хмурний, посоловілий. Коло полудня казав закликати Седрика. Хлопчик мигом убіг зі сходів і в веселих підскоках упав до бібліотеки.
„Так уже чекаю й чекаю, може закличе мене дідуньо“ — промовив підходячи до ґрафа весь промінний від радости і втіхи — „бо так пильно мені подякувати дідуневи за стілько чудових дарунків. О, дідуню, дякую, з цілого серця дякую тобі. Я ще в життю не мав такої втіхи, цілий ранок оглядав я сі гарні річи“.
„Отже подобалися тобі забавки? Ти задоволений?“ — спитав ґраф.
„О, ще й як!“ — закликав хлопчик із захватом. — Що то за чудеса! Особливо є там одна ігра, подібна до шахів; по кратках пересуваються пеньки білі й чорні, а точки виграні значаться ігорними значками. Я хотів грати з Ґертрудою,