„О, дуже гарно, се правда“ — сказав малий льорд і зітхнув стиха. — Шкода лише, що Любунця не мешкає тут зі мною. Ми завсігди разом снідали. Я вкладав їй цукру до чарки і доливав сметанки. Ах, як се було мило“…
„Ваша Достойність буде щоденно її відвідувати“ — перервала Ґертруда — а тут на замку є стілько гарних річий оглядати. Які тут є коники!“
„Коники?“ — закричав весело Седрик. — „Пан Гобз мав коня до розводження товарів, був досить гарний, я дуже його любив“.
„В замковій стайні певно є красший. Але майльорд не видів іще, що є в тамтій кімнаті“.
„А щож там є?“
„О, незвичайно цікаві річи, але я нічого не скажу; Ваша Достойність піде туди по сніданню і побачить“.
І всміхнулася так загадочно, що Седрик скоро докінчив снідання, зіскочив з крісла, а беручи її за руку, сказав:
„Но, то ходім поглянути“.
Мовчки переступили поріг, хлопчик кинув оком довкола, станув на середині кімнати, обі руки вложив до кишеньок, не промовив ані слова, лише покраснів цілий, а в блискучих його очах відмальовалося зачудованнє і захват. Бо й дійсно, для девятьлітної дитини був се вид чаруючий. Кімната мала ясні веселі тапети в ріжнобарвні пташки і цвітки, при стінах стояли полички, а на них порозкладані були чудові книжки з образками і багато гарних забавок, особливо в роді наукових, як: загадки ґеографічні, зоольогічні, стереоскопи, пуделка з фарбами, барвні аркуші до виклеювання домів, млинів, машин і подібних предметів. Седрик нераз бачив такі річи за виставою