Малий льорд подав руку Ґертруді, витаючи її рівно ввічливо, як учера ґрафа.
„Дуже дякую, що ви такі добрі і хочете займатися мною“.
„Вона зветься Ґертруда, майльорде, і так її прошу називати“ — сказала господиня. — Вона привикла до сього.
„Пані, чи панна Ґертруда?“ — питав малий льорд.
„Ані одно, ані друге, Ґертруда без ніяких додатків“ — відізвалася сама Ґертруда. — „Зі мною не потрібно ніяких короводів. Най Господь благословить Вашу Достойність. А тепер може будемо вставати? Я вберу Вашу Достойність, а відтак подам сніданнє“.
„Алеж я від давна вже сам убираюся“ — сказав Седрик. — Любунця сього мене навчила. Любунця, се моя мама — додав — у нас була лише одна служниця дома, Катерина, а роботи багато: варити, прятати, прати і вона не мала на се часу, щоби мене вбирати. І я також сам миюся, часом лише розіллю трошки води, то вже треба витерти“.
Ґертруда й господиня споглянули на себе всміхаючись.
„То добре“ — сказала пані Мільон — „Ваша Достойність скаже Ґертруді, що має робити, вона до сього пристосується“.
„З найбільшою приємністю виповню кождий приказ Вашої Достойности“ — додала весело Ґертруда. — Прошу лише закликати, наколи би майльорд потребував мене при убиранню“.
„Дякую“ сказав малий льорд — „нераз трудно мені дати собі раду з ґузиками і тоді мушу просити о поміч“.
