„Вона говорить, що має власний гріш, а що відносини її з вашою достойністю не є приязні…
„Не є приязні!“ — викрикнув ґраф — „певно, що мої відносини до сеї жінки не можуть бути приязні. Не зношу її, ненавиджу! Інтриґантка! Підступна! Нахабна, не хочу її знати!
„Ваша достойність неслушно зве її нахабною. Вона не тільки нічого не вимагає, але не приймає навіть того, що їй дається.
„Ти сьому віриш, Гевішеме? — сказав ґраф — „адже се комедія. Хотіла би мене підійти, і вдає велику благородність, безкорисність, щоб її подивляти. Ого, не так легко вивести мене в поле. Розуміється, що не хочу мати тут під боком жебрачки. Як мати мого наслідника, мусить мати порядне удержаннє й жити відповідно до її становища, отже гроші посилати належить на всякий випадок, приймити мусить їх, хоче, чи не хоче.“
„Не буде з них користати, напевно.“
„Менша про се“ — буркнув ґраф — „може спалити їх, викинути, аби тільки дійшли до її рук. Не зможе говорити, що я нічого їй не даю, а і в очах сього хлопця не хочу уходити за скупаря. Хоч усе те надармо, бо вона мусіла мене вже гарно змалювати перед дитиною.“
„Ваша достойність помиляється“ — сказав правник, загадочно всміхаючись. — „Маю ще і з сею справою звязане порученнє від пані Ерель…“
„Дайте мені раз спокій з тими порученнями!“ — скрикнув ґраф у найбільшій злости, хапаючись за ногу, бо страшний біль здвоював його нехіть до синової. Пан Гевішем не зважав однак на його гнів і говорив дальше:
„Дуже просила, щоби льорд Фонтлєрой не дізнався ніколи, які причини вплинули на розлуку