Пан Гевішем мовчав хвильку, в кінці сказав:
„Боюся, щоби се не обидило ґрафа.“
„А я думаю, що він сам се зрозуміє і ввійде в моє положеннє“ — сказала молода жінка лагідно. — „Я дійсно сих гроший не потрібую, а в тім чи можу приймити що від чоловіка, що ненавидить мене так дуже, що видирає мені мою дитину, мого сина?“
Пан Гевішем задумався:
„Повторю ґрафови ваші слова“ — сказав на конець.
Коли в кілька годин по сій розмові пан Гевішем прибув до замку, застав ґрафа, що сидів у великім фотелі при огні, а одна нога спочивала на подушці, бо він дуже терпів на гостець. Глянув на правника з під стягнених бров, а зір його був пронизливий, бистрий і хоч достойний ґраф умів панувати над собою, видко було, що мучить його якийсь неспокій.
„Но і щож, Гевішеме?“ — сказав — „ти вже вернув? І щож мені скажеш?“
„Льорд Фонтлєрой з матірю є вже в віллі“ — відповів правник. — „Подорож відбулася щасливо, обоє прибули здорові.“
Ґраф порушився нетерпеливо і забурмотів щось незрозуміло.
„Дуже мене се тішить“ — сказав по хвилині — „але сідай но, Гевішеме, випий чарку вина. Но, говориж раз!“