По одинайцяти днях подорожі, корабель прибув до Ліверпулю, де наші подорожні переночували; другого дня всіли до поїзду, а вечером пересіли до повоза, що привіз їх до віллі, призначеної на мешканнє для матери Седрика. Вже було темно, як поїзд вїхав в алєю, висаджену величезними деревами і по хвилині задержався перед рясно освітленим домом.
Малий льорд перший вискочив із повоза і вбіг на ґанок. Стояло там кілька слуг, а поміж ними вірна Катерина, що не опустила своєї молодої пані, лише прибула перед нею з клунками. Седрик кинувся стискати її, обіймати, кличучи радісно:
„Катерина! Гляди, Любунцю, Катерина вже тут і жде нас.“
«Дякую тобі, моя добра Катерино“ — сказала пані Ерель, — „велика се для мене потіха, що не буду тут сама одинока посеред чужих.“ І простягнула руку до вірної служниці, а ся мовчки устиснула її, мовчки хотіла додати відваги своїй молодій пані, бо добре розуміла, як сумне буде її положеннє в тім чужім домі, поміж чужими людьми, що мали забрати її одиноке дитя.
Инші слуги з великою цікавістю гляділи на матір і сина. На замку про ніщо инше не говорили, як лише про них від часу, коли довідалися про наміри ґрафа і виїзд пана Гевішема. Слуги знали докладно родинні справи свого пана. Для нікого не було тайною, як страшно розлютився ґраф на наймолодшого сина за те, що одружився в Америці; та кілько журби спричинили йому два старші сини. Цікаво приглядалися гарній, молодій жінці і милій дитині, а що добре знали невиноси-