Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/54

Цю сторінку схвалено
— 53 —

„А чомуж би не мав мене полюбити? Дідуньо все любить унука. Наколи б мене не любив, то не дав би вам стілько гроший для мене і не посилав би вас так далеко, щоби нас привезти до нього, до Анґлії.“

Майже всі подорожні похорувалися в перших днях подорожи на морську хоробу і не виходили з кают, але звільна зачали показуватися на помості, а малий льорд, котрого незвичайна історія переходила з уст до уст, будив загальне зацікавленнє. Всі гляділи на нього, коли проходжувався по помості в товаристві матери або старого правника. Кождий старався познайомитися з ним і небавом наш Седрик заприязнився з подорожними і моряками. Панове, що проходжувалися з циґаром у руках, запрошували його на розмову. Седрик ішов весело, з руками в кишеньках, притомно і второпно відповідав на кожде питаннє і неодного зачудував влучністю своїх намічень. Пані також дуже радо втягали його до розмови, угощували ласощами і сміялися сердечно з його дотепних жартів, бо Седрик любив веселість і жарти; де лише зявився, там роздавався веселий сміх. На кораблі було також багато дітий, в забавах із ними все проводив час наш малий льорд.

Але вже найбільшими його приятелями були моряки. З захопленнєм слухав їх розказів про морських розбійників, про безлюдні острови, небавом вивчився навіть деяких їх висловів. Найбільше захоплював Седрика своїми оповіданнями старий моряк Еррі. Як виходило з сих оповідань, сей досвідний моряк відбував безчисленні подорожі по всіх морях цілого світа, а за кождим разом корабель його розбився, він діставався на безлюдний остров або, що ще страшнійше, на остров, замеш-