буде до замку Дорінкорт, щоби провести кілька тижнів зі своїм приятелем, молодим льордом наслідником.
Наконець усе до подорожі було готове, а повіз, що мав відвезти Седрика з матірю до пристані, станув перед домом. Дивне почуттє неспокою і смутку огорнуло хлопчика. Пані Ерель відійшла до своєї кімнати і зачинила двері за собою, полишаючи його самого. Коли вийшла, в її очах блестіли слези, уста дрожали. Седрик підбіг до неї, вона схилилася, пригорнула його до себе і довго-довго тримала так в обіймах. Хлопчик не здавав собі справи з сього смутку, поділяв його з матірю і шептав до неї:
„Добре нам тут було разом у сій хаті, правда Любунцю?“
„О так, моє ти дороге диття“ — відказала мати ревно плачучи — „і ми ніколи не забудемо днів тут прожитих“,
„Ніколи, ніколи!“
Мовчки всіли до повоза і мовчки проїхали недалеку дорогу до пристані. Седрик притулився до матери і не відзивався ні словом. Небавком станули на помості гарного пароплава серед гамору та метушні. Що хвилі прибували повози, омнібуси, що звозили нових подорожних та їх клунки. Двигарі переносили на корабель куфри, та инші тягарі. Подорожні спішилися, потручували других, боячи спізнитися. Моряки відвивали линви, офіцири давали прикази. Пані й панове приходили на поміст про-