приятелем була для нього тяжким ударом. А коли Седрик приніс йому гарний годинник із ланцушком і просив, щоби приняв від нього сей дар на памятку, старий купець був так зворушений, що замість дякувати, зачав голосно втирати ніс хусткою, поклавши гарний подарунок на колінах.
„Прошу заглянути до середини“ — сказав Седрик — „там на коверті є напись, що я сам золотареви подиктував, а він майстерно вирізав маленькими буквами. Там стоїть ось що: „Льорд Фонтлєрой жертвує сю памятку свому найдавнійшому приятелеви і просить, щоби пан Гобз не забув його“. Кілько разів отворите сей годинник і побачите напись, згадаєте про мене. О, бо дуже було би мені прикро, коли би ви про мене забули“.
Пан Гобз обтер ніс іще голоснійше.
„О, про се не бійся“ — сказав дрожачим голосом — „коби лише ти не забув про мене, як там найдешся поміж тими льордами і ґрафами…
„О, будьте спокійні, ніколи вас не забуду, пане Гобз. Яж стільки милих, щасливих хвиль прожив тут у сім склепі! Але я надіюся, що побачимося в Анґлії, що ви до нас колись приїдете. Дідуньо напевно запросить вас, як довідається про нашу приязнь; він напише до вас лист, а ви не будете хиба про дідуня так зле думати, як про тих инших негідних ґрафів. Правда, ви приїдете, коханий пане Гобз?“
„Приїду до тебе“ — рішучим голосом відповів пан Гобз.
Стануло отже на тім, що наколи старий ґраф власноручно напише запрошеннє, купець забуде свої републиканські упередження до аристократії і при-
