Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/46

Цю сторінку схвалено
— 45 —

які міг купити собі нове убраннє, чоботи й порядну шапку. Бідний хлопець, подібно як стара перекупка, не довіряв з початку свому щастю; ноги угиналися під ним, глядів на Седрика остовпілими очима, то знову протирав собі очи, немов лякався, що се гарний сон лише, з якого небавком розбудиться. Мусів у кінці увірити, коли обома руками діткнув правдивих банкнотів, якими малий льорд потвердив своє оповіданнє.

„Будь здоров, Діку“ — сказав у кінци Седрик, а хоч старався говорити спокійно, голос його дрожав, в очах блестіли слези. — „Будь здоров! Дуже мені прикро, що мусимо розстатися, але може я сюди ще коли з Анґлії приїду. Напиши до мене, прошу, а я тобі відпишу. Але не забудь адресувати до льорда Фонтлєрой, бо я тепер уже так називаюся“.

Дік прижмурив очи, бо й він не міг стриматися від сліз. Бідний хлопець не розумів просто, що з ним діється. І біль і радість були в нім. Так у горлі щось стискало його, що не міг ні словечка промовити; ледви-ледви по якімось часі прошептав:

„Ой і мені так жаль, так страшенно жаль!“ — а звернувшися до правника, вклонився йому з пошаною і сказав: — „І вам, пане, нехай Бог заплатить. Але ся дитина!… О, таких дітий не багато на світі“.

Пан Гевішем відійшов із малим льордом. Дік глядів за ними слізними очима, аж поки принадна постать Седрика не зникла на закруті улиці. Аж тоді відвернувся і пішов в иншу сторону.

Через цілий тиждень перед своїм виїздом переводив Седрик кождого дня по кілька годин у склепі корінного купця. Пан Гобз увесь час був сумний і пригноблений. Ся несподівана розлука з малим