Пан Гевішем сидів у великім фотели при столику, по другій стороні якого стояв іще більший фотель. У тім якраз фотелі усадовився Седрик, руки вложив до кишеньок, деколи похитував головою, то знов засувався в глубину фотеля, як се робив пан Гобз. Як довго мати була в кімнаті, споглядав уважно на правника, але не мішався до розмови. Рівнож правник іще уважнійше вдивлявся в малого, мовби хотів вичитати що з його лиця і раз у раз надумувався, від чого би зачати розмову з тим малим добродієм, котрого ніжки не сягали з фотеля до землі. Седрик промовив перший: Я дійсно нічого не розумію, що то є ґраф?“
„Чи так?“ — спитав пан Гевішем.
„А вжеж! Мені здається, що коли я сам маю з часом стати ґрафом, повинен знати, що се значить“.
„Се правда“ — завважав правник.
Може би ви, пане, були ласкаві мені се пояснити“ — говорив дальше хлопчик у формі ввічливої просьби; — „я буду вам дуже вдячний. Хто іменує людий ґрафами?“
„Король або королева. Титул ґрафа дають звичайно такому, що положив великі заслуги для держави“.
А, то щось подібного, як президент Злучених Держав?
„Президента вибирають голосованнєм, на скілько мені здається“ — сказав пан Гевішем.
„О так!“ — закликав Седрик живо — і треба бути добрим і богато гарних діл зробити, щоби стати президентом. А тоді є такий величавий похід із музикою, хоругвами, лямпіонами — я се бачив. Інколи я думав собі, що хотів би стати президентом, однак ані разу не прийшло мені на гад-
