Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/24

Цю сторінку схвалено
— 23 —
III.
 

На другий день, зараз по сніданню, пішов Седрик до корінного склепу, був дуже збентежений. Застав купця, як читав ґазету і ввійшов до склепу дуже поважним кроком; був певний, що старий його приятель дуже зажуриться, коли почує ті всі новини. Тому цілу дорогу думав над тим, як би йому се оглядно звістити.

„Добрий день“ — промовив весело пан Гобз.

„Добрий день“ — відповів хлопчик. Не скочив на ніяку бочівку, ані на жадну більшу паку, як се звичайно робив, лише сів супокійно на низкім пуделку, обняв обома руками праве коліно, що було в нього ознакою збентеження і так сидів мовчазно довшу хвилю. Ціле се поведеннє було так незвичайне, що пан Гобз сильно зачудований, спитав трівожно:

„Що тобі? Що сталося?“

Хлопчик зібрався на відвагу.

„Чи памятаєте, пане,“ — спитав — „про що ми говорили вчера?“

„А но, мабуть про Анґлію“.

„Так, справді. А чи пригадуєте собі, пане, про що була мова в сю хвилю, як Катерина прийшла по мене?“

Пан Гобз потер чоло рукою.

„Мені здається, що ми говорили як раз про аристократію“.

„Так воно було“ — тут Седрик завагався трохи; —  ви, пане, говорили про анґлійських ґрафів“.

„Про ґрафів?“

Седрик чув, як горячий румянець виступає йому на лице; ніколи в життю не був так закло-