Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/17

все купується, все розцінено». Яка ж його структура? «Бельетаж» — це Сен-Жерменське передмістя, титулована аристократія. Бальзак захоплюється її витонченими представницями, герцогинями де-Босеан, графинями де-Ланже, алеж з якою історичною свідомістю підходить він до всього класу в цілому в «півполітичній», за його висловом, сторінці «Історії тринадцятьох»! Герой цього роману — таємничий Феррагюс, голова конспиративного товариства, що складається з 13-тьох багатих людей. «Прихильники релігії насолоди й егоїзму», вони допомагають одне одному в усіх своїх темних політичних, фінансових і любовних справах. Романтики охоче малювали образ «шляхетного розбійника». Тепер Шіллерового Карла Моора, Байронового Конрада («Корсар») заступають Феррагюси, Вотрени, Гобсеки. Перший — аристократ, другий — «король каторги», всемогутній злочинець, третій — всевладний лихвар паризький, що мав колись «зв'язки з Віктором Г'юзом і багатьма славетними корсарами». Всі вони — корсари капіталу, цинічні хижаки, а втім усі філософи й навіть, як Вотрен, своєрідні «поети». У спадщину від романтичних корсарів дістали вони таємниче минуле почуття глибокої зневаги до сучасного суспільства. «Мій погляд подібний до божого, я читаю в серцях», гордо зазначає Гобсек. Ніщо від нього не сховане, бо «нічого не відмовляють тому, хто зв'язує й розв'язує мотузки торби з грішми». Він досить багатий, щоб купити сумління тих, що «рухають міністрами, починаючи від канцелярських писарів і кінчаючи їхніми коханками». Гобсек, зазначає сам Бальзак, — це «фантастичний образ, в якому втілилася влада золота». Так, це фантастика «бурі й натиску капіталізму», фантастика, що втілює в собі Бальзакову огиду до культу золота й воднораз почуття якоїсь розгубленості перед очевидною його міццю, перед могутністю, навіть захоплення безсоромністю хижацтва. Що ж являє собою поруч із королями банків, біржі й лихварських зграй Сен-Жерменська аристократія? Вона нічого не навчилася, нічого не забула під час еміграції. 1815 р. вона «виявила жадобу», кинувшись на владу, як і буржуазія 1830 р. Стало ясно, пише Бальзак, що «реставрована аристократія, організуючи владу й бюджет у своїх інтересах, смертельно занедужала». Аристократія, гадає Бальзак, могла бути на чолі «середнього стану», алеж нікчемні її проводирі «зневажали науки й мистецтва», зігнорували социальний рух. Висміюючи міністрів буржуазного походження, вона не спромоглася «дати дворян, гідних бути міністрами». Посилаючись на розумну англійську аристократію, Бальзак констатує політичну короткозорість французької. Допустивши до своїх лав буржуазію, вона привернула б до себе «діяльних і талановитих людей, чиє честолюбство підкопувало її владу, але вона воліла краще боротися проти них, не маючи зброї». Як бачимо, письменник не має сумніву в історичнім банкрутстві феодальної аристократії. Він радить їй, як і в «Шуанах», піти на компроміс, алеж це запізніла порада. Нова фінансова аристократія міцно посіла Бурбонський трон, і хоч герцогині де-Босеан презирливо