заспокоїти рану, яку він мав дістати, і він не міг утриматись, щоб не застосувати практично дружинину пораду.
— Перейдімо на міщанок, — подумав він, пригадуючи чудові прикмети пані Марнеф. — З цією жінкою я швидко забуду здирницю Жозефу.
І от що сталося одночасно в крамничці й надворі.
Роздивляючись на вікна своєї нової кралі, барон побачив її чоловіка, що чистив сам свого сурдута, але разом з тим пильно озирався, немов чекав кого на площі. Боючись, щоб його не побачили, а потім і не пізнали, закоханий барон одвернувся від вулиці Дуаєне, але став боком і часом все-таки скоса туди поглядав. Отак обертаючись, він зіткнувся майже віч-на-віч з панією Марнеф, що йшла з надбережжя й обминала виступ будинків, прямуючи додому. Валерія аж здрігнулась, зустрівши здивовані очі барона, і відповіла йому суворим поглядом.
— Яка вродлива жінка! — скрикнув барон. — Задля неї можна зробити не одне безумство!
— Ех, пане, — відповіла вона, обертаючись до нього з вигляднм жінки, що зважилась на безтямний вчинок, — ви-ж — пан барон Гюло, правда?
Барон, де-далі більше дивуючись, потвердив це жестом.
— Ну, коли вже випадок двічі звів наші погляди, коли я маю щастя вас заінтригувати чи зацікавити, то попрошу вас замість безумств зробити одну несправедливість. Від вас залежить доля мого чоловіка.
— Як це розуміти? — ґречно спитав барон.
— Він служить під вашою орудою, у військовому міністерстві, відділ пана Лебрена, канцелярія пана Коке, — відповіла вона, посміхаючись.
— Я радий, пані… пані?..
— Пані Марнеф.
— Любенька пані Марнеф, робити несправедливості ради ваших прекрасних очей… У вашому
