Коло входу до опери державного радника спинив темнуватий вигляд храму на вулиці ле-Пелетьє, де не видко було ні жандармів, ні вогнів, ні слуг, ні бар'єрів стримувати юрбу. Він глянув на афішу й побачив на ній стрічку, де блищали рішучі слова:
Він зразу-ж подався до Жозефи, що жила неподалік, як і всі звязані з Оперою артисти, на вулиці Шоша.
— Що ви хочете, пане? — спитав швайцар на превелике його здивування.
— Чи ви мене вже не пізнаєте? — стурбовано відповів барон.
— Навпаки, пане, саме тому, що мав честь пізнати вас, я й питаю — де ви йдете?
Смертельний дріж схолодив барона.
— Що сталося? — спитав він.
— Якщо пан барон зайде в помешкання панни Мірах, то застане там панну Елоїзу Брізту, пана Біксіу, пана Леона де-Лора, пана Луста, пана де-Вернісе, пана Стідмана та жінок, що продхнулись пачулею, — вони справляють входини…
— Ну, а де-ж…
— Панна Мірах?… Не знаю, чи добре зроблю, коли скажу вам.
Барон втрутив дві монети по сто су в руку швайцарові.
