от Льєнар, цей шедевр нікого-б не здивував; але в той час дівчина, що на коштовностях розумілася, була приголомшена, коли кузина Бета дала їй ту печатку й запитала: „Ну, як воно тобі здається?“ Постаті своїми обрисами, одежою та рухами належали до школи Рафаеля; виконанням вони нагадували школу флорентійських брондзарів, що з них вийшли Донателло, Брунелескі, Гіберті, Бенвенуто Челліні, Жан Болонський та инші. Доба відродження у Франції приборкала такі самі химерні страхіття, як і ці символи лихих пристрастів. Пальми, папороть, комиші, очерет, що обгортали Чеснот, своєю ефектністю, смаком та розташуванням могли-б у розпач кинути всякого фахівця цього мистецтва. Всі три голови оповито стрічкою, що на ній по берегах між двома головами вирізьблено літеру В, сарну та слово fecit.
— Хто це вирізьбив? — спитала Гортензія.
— Мій коханий, — відповіла кузина Бета. — Тут десять місяців праці; на китицях я більше зароблю… Він казав мені, що „Стейнбок“ по-німецькому значить „гірська тварина“ або сарна. Він гадає підписувати так свої твори… Ах, у мене буде твоя шаль…
— Чому?
— Хіба-ж я можу купити таку коштовність? Або замовити? Це неможливо, отже мені її подаровано. Хто може робити такі подарунки? Коханий!
Гортензія із потайливости, що злякала-б Лісбету Фішер, коли-б вона помітила її, не висловила всього свого захоплення, хоч вона й відчула той подив, що його дізнають вразливі на красу душі, коли бачать бездоганний, викінчений, несподіваний шедевр.
— Їй-богу, — сказала вона, — це дуже гарно.
— Так, гарно, — вела стара дівчина, але я волію краще оранжового кашемиру. Так от, серденько, коханий мій весь час працює в цьому напрямку. Відколи приїхав до Парижу, він зробив три чи чотири отаких дурнички, і ось наслідки чотирьохрічної науки та праці. Він учився у гамарників,
