культурною. Дикун має тільки чуття, культурна людина — чуття і думки. Мозок дикуна дістає, так мовити-б, мало відбитків, він цілком належить чуттю, що його захоплює, а в людини культурної думки сягають до серця й перетворюють його; людина культурна має в собі безліч інтересів і багато чуттів, тимчасом дикун переймається що-разу тільки єдиною думкою. В цьому полягає причина хвилинної вищости дитини над батьками, що зникає після задоволення бажання, а поруч у дикуна ця причина постійна. Кузина Бета, лотарінзька дикунка, з себе трохи зрадлива, належала до того роду характерів, що трапляються в народі частіше, ніж здається, і можуть з'ясувати поведінку його підчас революції.
В той час, коли оповідання це починається, кузина Бета, коли-б дозволила себе модно одягати, коли-б призвичаїлась, як і всі парижанки, пильнувати кожної зміни в цих модах, то могла-б ще бувати в значних домах; та вона була негнуча, як палиця. Але без вишуканости жінка в Парижі неможлива. Отже, чорне волосся, гарні суворі очі, застиглість рис на обличчі, калабрійська сухість кольору, яким кузина Бета нагадувала портрет Джотто і з яких справжня парижанка зуміла-б скористуватись, а найбільше несвітьська одежа — надавала їй такого чудернацького вигляду, що часом вона подібна була на мавп, прибраних жінками, яких показують малі савойці. Але в домах, поєднаних родинними звязками, де вона жила, її добре знали; її громадські стосунки з цього кола не виходили, домівку свою вона любила — то ж чудноти її нікого вже не дивували, а по-за домом вони зникали у вирі паризьких вулиць, де звертають увагу тільки на гарних жінок.
В цю мить Гортензія сміялась від перемоги над упертістю кузини Бети — допіру дівчина добилась від неї признання, якого вже три роки допитувалась. Хоч які потайливі старі дівчата, є, проте, одне почуття, що завжди примушує їх ламати лід
