— Що це за молодик, який так цікавить тебе? — спитала баронеса в дочки.
— Щоб артист який мав гроші, то заробив-би на цій моделі сто тисяч франків, — сказав торгівець рідкощами, що прибрав тямущого й таємничого вигляду, прочитавши приязнь у очах дівчини та митця. — Досить тільки продати двадцять примірників по вісім тисяч франків, бо-ж зробити кожного примірника коштуватиме коло тисячі екю; та коли занумерувати кожен примірник, а саму модель знищити, то знайдеться двадцять аматорів, які охоче стануть єдиними власниками цього твору.
— Сто тисяч франків! — скрикнув Стейнбок глянувши по черзі на торгівця, на Гортензію, на барона й на баронесу.
— Так, сто тисяч франків! — потвердив торгівець, — і коли-б у мене гроші були, я сам купив-би її у вас за двадцять тисяч франків; бо коли знищити модель, це було-б моєю власністю… Але якийсь принц заплатить за цей шедевр тридцять або сорок тисяч франків і прикрасить ним свою вітальню. Мистецтва ще не створили годинника, що-б задовольняв і міщан, і знавців, а ваш годинник, пане, розв'язує цю важку справу…
— Ось маєте, пане, — сказала Гортензія, даючи шість золотих торгівцеві, що зразу й пішов.
— Нікому в світі не кажіть про цю візиту, — сказав митець торгівцеві, нагнавши його на порозі дверей. — Якщо спитають, де ми віднесли групу, назвіть герцога д'Ерувіля, славетного аматора, що живе на вулиці де-Варен.
Торгівець кивнув головою на знак згоди.
— Як вас звати? — спитав барон митця, коли той вернувся.
— Граф Стейнбок.
— Маєте документи, що стверджують ваше становище?
— Так, пане барон, вони писані російською та німецькою мовою, але законно не стверджені…
