так звану „польскую“ (від слова „поле“) себ-то степову украйну. Царь Борис Годунов збудовав дуже далеко на південь на Донцеві недалеко од Святих гір місто Цареборисов, (нині слобода Цареборисівка Ізюмського повіту, Харьк. губ.). Якось дивно, що так далеко в самій південній частині Слобожанщини, в котрій тоді не було ще жодного осілого міста, Борисові захтілося збудовати таке дальнє місто ніби-то для захисту од татарських наїздів. Мабуть, були у нього якісь инші міркування — він, наприклад, допоручив сю працю Богданові-Більскому, щоб таким робом збутися сього непевного боярина з Москви, а потім, хоча той дуже добре зробив доручене йому діло — збудував Цареборисів, алеж
все таки його вислано з Москви. Під час розрухі у Московській державі Цареборисів спустів і вилюднів, як і деякі инші міста по Московських українах. Але в царюваннє першого Романова Михайла побудувано було богато нових міст в Курщині й Воронежчині; з них потім склалася так звана Білгородська линія. За сією линіею вже починався дикий степ. До прибуття українців на се дике поле зрідка іздили тамечки тільки московські вартові та станичники; перші стояли на варті і об'їздили Донецький край, другі їздили з Путивля через Харьківщину до верховин р. Самари, Тора й Міуса, цеб то доїздили до Катеринославщини. Були ще й так звані „стоялі голови“, призначені нате, щоб повіряти чати станичників. Кожне нове
