терном, ліщиною, порічками, агрусом, калиною, бузиною. Садки з пасіками були частенько першими оселями — хуторами країни. Край був багатий диким звіром: у лісах водилися зубри, медведі, вовки, бабаки, тхорі, бобри, соболі, лисиці, куниці, борсуки — харсуни (Meles taxus) зайці, білки, виднихи або видри, горностаї, лосі, вепрі, у степахъ сайгаки і дикі коні. Дикого птасьтва теж було дуже багацько — куріпок, перепелів,
полів, хохітви (стрепетів), бекасів, вальшнів, дрохв, тетерваків, соколів, кречетів, яструбів, куликів, вуток, журавлів, лебедів, орлів. Недивно, що тоді росповсюжено було ловецьтво. У річках була страшенна сила риби, найбільш усього у Дону, у Донцеві, Ворсклі, Пслу. Мінералів було обмаль — тільки соли було дуже багато і її здобували на Торських (по річці Тору), нині Слав'янських і Маяцьких озерах. Ізюмська околиця Слобожанщини оселена була найголовніше тими переселенцями, котрих приваблювала отся сіль, яку потім чумаки розвозили по усіх усюдах. Здобували окрім соли ще й камінь для жорнів,
