Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/100

до Москви. Але легко було написати усе отсе у наказі — папір мовляв, усе перетерпить — а як се можливо було здійстнити у житті, по містах слободської України, котрі лежали так далеко од Москви? Трудно, навіть неможливо було провірити діяльність воєвод й мимоволі приходилося у самому наказі воєводі, себто урядникові, котрому доручали цілий повіт з містом на чолі, говорити про його гультяйство та користолюбство та стращати тяжким царським гнівом та немилостью. Стращати суворою карою приходилося й населення. Сі кари иноді й бували. Змієвській воєвода С. Дурново повинен був їхати у Краснокутськ, що бити батогами тамошнього воєводу за те, що той задержав пошту. Але і до похвалки про жорстоку кару можно було призвичаїтися, а од самої кари ослобонитися через хабаря приказним, под'ячим та дьякам. У житті дуже часто робилося не по наказові й інструкціях, хоч накази в приказі читалися воєводам, але як слід не виповинялися. Бувало й так, що воєводи не могли оборонити населення од нападу самих тих, хто повинен був те населення захищати і хто залежав виключно від воєводської влади. Так у 1659 році пройшли повз Харьків Чугуєвські діти боярські (300 чол.), побили ні за що, ні про що багато Харьківців, пограбували в будинках їх одежу і зброю, повідганяли багацько коней і волів, порізали свиней, розорили пасіки з бджолами, знівечили немолочений хліб і сіно, побили й козацького отамана, котрого вислав проти них воєвода, одняли у них зброю й похвалялися повертаючись додому вогнем та мечем знищити Харьківських зрадників. Коли воєвода послав до них свого под'ячого, вони облаяли й його, а повертаючися до дому, справді таки пограбували багацько хуторів у українців. Через се багацько хуторян, бачучи оттаку наругу й плюндровання, розійшлися сьвіт за очи, знищилися й мусили протягати руку за Христовим подаянієм. Харьківці писали, що такого розору вони не бачили й тоді, коли сиділи в облозі од Виговського. Тут, як ми бачимо, Харьківський воєвода не міг ніяк допомогти Харьківцям. Воєводи часто мінялися й така була московська політика, щоб вони довго не засиджувалися на одному місці і щоб ні вони не призвичаювалися до населення, і щоб населення до них не призвичаювалося — і од того у них навіть не було бажання заслужити поважання од мешканьців, кожний знав, що його у всякому разі швидко замістять, хоча б він гарно відносився до населення. У Харькові з 1656 по 1706-й рік., значить за 50 років перевернулося 20 воєвод, себто один на 2½ рокі. Було два таких воєводи — Тарбеєв та Грецов, за котрих прохали Харьківці, щоб їх зоставлено було у них на новий строк, бо вони захищали їх од Донських розбишак, суд