— В таких випадках і у вас вживають насильства над хорими?
— В тій мірі, як де дійсно потрібно, — звичайно.
— Оце вже вдруге зустрічаюсь я з насильством у вашому світі. Перший раз це було в домі дітей. Скажіть, вам, значить, не пощастило цілковито усунути ці елєменти з вашого життя; ви мусите терпіти їх свідомо?
— Так, як терпимо хоробу й смерть, або ж, напр., гіркі ліки. Яка ж розумна істота відмовиться від насильства, ну, скажемо, для самооборони?
— Знаєте, для мене це значно зменшує безодню між нашими світами.
— Але ж перша ріжниця між ними полягає зовсім не на тім, що у вас насильства й приневолення багато, а у нас мало. Вона полягає на тім, що у вас і те й інше прибирається в шати закону, в норми права й моралі, котрі панують над людьми і повсякчас тяжать над ними. У нас же насильство існує або як прояв хороби, або як розумний вчинок розумної істоти. І в обох цих випадках ні з нього, ні для нього не утворюється ніяких громадських законів і норм, ніяких особових чи неособових приписів.
— Але ж маєте ви вказівки, в згоді з якими ви обмежуєте волю ваших душевно-хорих чи ваших дітей?
— Так, цілком наукові правила догляду за хорими, як також педагогії. Але, розуміється, і в цих технічних правилах зовсім не увзгляднено всіх випадків потреби насильства, як і способів його вжитку чи міри його, — все це залежить од усієї суми дійсних умов.
— Коли так, то тут можливе справжнє свавілля з боку вихователів чи тих, хто доглядає хорих.
— Що є, по вашому, — «свавілля»? Коли це непотрібне, зайве насильство, то воно можливе лишень з боку хорої людини, котру саму повинно лікувати. Розумна й свідома людина ніколи не здатна до цього.
Ми проминули кімнати хорих, операційні, кімнати ліків, помешкання доглядачів за хорими, зійшли на другий поверх і дісталися до великої, прекрасної залі, через прозорі стіни котрої видно було озеро, гай і, оддалеки
