— Ні про що не думайте, ні про що не турбуйтесь. На сьогодні я все це беру собі. Відпочніть, а потім я подивлюся.
Він пішов, а я ні про що не думав, ні про що не турбувався, бо він узяв на себе всі мої думки й турботи. Мене опанувало почуття приємного вдовольнення і через кілька хвилин я заснув. Коли ж ж я очуняв, Нетті знов стояв переді мною і з посмішкою дивився на мене.
— Краще? — спитався він.
— Я цілком одужав, а ви геніяльний лікар, — відповів я. — Ідіть до своїх хорих і не турбуйтесь за мене.
— Сьогодні я вже своє одробив. Коли хочете, я покажу вам нашу лікарню.
Мене це дуже зацікавило і ми рушили в обход по всій просторній і гарній будівлі.
Серед хорих переважали хирургічні й нервні. Хирургічні були, здебільшого, жертвами нещасних випадків з машинами.
— Невже ж у вас на заводах і фабриках не вистачає забезпечень? — спитав я.
— Абсолютних забезпечень од нещасних випадків майже нема. Цих же хорих зібрано з района з населенням звиш двох міліонів люду; на такий район кілька десятків пошкоджених — число не велике. Здебільшого це все новаки, що ще не обговталися з тими машинами, біля яких працюють: у нас же всі так люблять переходити з одної продукції в іншу. Найчастіше жертвами своєї неуважливосте стають спеціялісти вчені й художники; вони часто задумуються, глибоко захоплені якимсь несподіваним спостереженням.
— А нервні? Ці, мабуть, хорують найперше від перевтоми?
— Так, їх чимало. Але ж не менше й таких, що занедужали од хвильовань і криз полового життя, а також інших зворушень, напр., смерть близьких людей.
— А є тут душевно-хорі з затемненою чи сплутаною свідомостю?
— Ні, тут таких нема; для них у нас є окремі лікарні. Там потрібні особливі прилади для тих випадків, коли хорий може завдати шкоди собі, чи кому іншому.
