Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/87

Ця сторінка вичитана

— Я ніяк не думав, щоб вашій могутності в техниці й науці загрожували такі небезпеки. Ви кажете, що це вже вам траплялося в вашій історії?

— Ще сімдесят років тому, коли вийшло кам'яне вугілля, а перейти на водяну й елєктричну енергію ми ще доладу не встигли, — нам, щоб виконати велетенську перебудову машин, довелося винищити безліч дорогого нам лісу нашої плянети, що на десятки років зіпсувало їй красу й клімат. Після того, коли ми вже упоралися з цією кризою, років з двадцять тому знову виявилось, що виснажуються залізні руди. Почалося прискорене студіювання твердих стопів алюмінію і безліч своїх технічних сил ми навернули на елєктричне здобування алюмінію з грунту. А тепер статистики вираховали, що через тридцять років нам загрожує недостача їжі, як що до того часу не буде винайдено синтеза білків з елєментів.

— А інші плянети? — заперечив я. — Хиба ж ви не зможете брати поповнення вам потрібного звідти?

— Звідки? Венера, як бачите, ще в руки не дається. Земля? У неї є своє людство, та і взагалі кажучи, ще й досі не ясно, в якій мірі пощастило б нам використати її сили. На їзду туди потрібно що разу витрачати чималу кількість енергії, запаси ж потрібної для цього радійної матерії, — зо слів Менні, що недавнечко оповідав мені про свої останні в цій справі досліди, — на нашій плянеті дуже невеличкі. Ні, труднощі скрізь чималі, і що тісній наше людство стулює свої лави для боротьби проти природи, то щільніше єднаються й первістки для помсти за своє уярмлення.

— Але ж завжди можливо, напр., зменшити розмноження, щоб полагодити справу.

— Зменшити розмноження? Так це ж і єсть перемога первістків. Це значить — одмовитись од безмежного росту життя, спинити його на одному з найближчих ступенів. Ми перемагаєм, поки нападаємо. Коли ж ми одмовилось од зросту нашої армії, то це значитиме, що первістки обложили нас з усіх боків. Тоді почне слабнути віра в нашу колективну силу, в наше велике спільне життя. А вкупі з цією вірою гинутиме і глузд життя кожного з нас, бо ж у кожному з нас, дрібненьких кліточок великого організму, — живе