Енно лагідно й спокійно руйнував карткові будівлі своїх опонентів, але видно було, що в глибині душі він співчуває їм, і що в його палкій юнацькій фантазії приховуються такі ж зважливі пляни, більш обмірковані розуміється, але, напевне, не менш саможертвенні. Сам він іще не був на Венері, але яскраво було видно, що її краса і її небезпеки потужно тягнуть його до себе.
По закінченню розмов Енно поїхав зо мною до Нетті. Він вирішив ще на день лишитися в цьому місті і запропонував мені піти вкупі зо мною до музею мистецтва. Нетті не міг взяти участь в одвіданні музею, бо його викликали в інше місце на велику нараду лікарів.
ОТ уже ніяк не гадав, щоб у вас були окремі музеї художніх творів, — зауважив я Енно, йдучи з ним до музею. — Я гадав, що скультурні й картинні галереї, — то особливість як раз капіталізму з його чванькуватим роскошуванням на людях та змаганням накопичувати багацтва. В соціялістичному ж суспільстві, міркував собі я, мистецтво плине скрізь поруч із життям, оздоблюючи його.
— Ви й не помилялись, — відповів Енно. — Більша частина творів мистецтва у нас завжди йде для громадських будівель, де ми обмірковуємо наші спільні справи, де ми учимось і досліджуємо, де відпочиваємо… Значно менше прикрашуємо ми свої фабрики й заводи: естетика потужних машин і їхнього запевненого руху до вподоби нам уже й сама одна; дуже мало є таких творів мистецтва, що цілковито гармонували б їй, не ослаблюючи і не розвіваючи вражінь од неї. Найменше ж прикрашуємо ми свої житла, де, здебільшого, перебуваємо дуже мало. Що ж до наших музеїв мистецтва, то це науково-естетичні інституції, це школи, де люде вчаться тому, як розвиваються мистецтва, чи, властивіше, як розвивається людство в своїй художній діяльності.
Музей містився на невеличкому острівці озера, котрий узеньким мостом сполучувався з берегом. Сама будівля,
